
Поляк
В'ячеслав Валерійович
“Герою назавжди 23 роки... Навчався в коледжі у 2016-2020 рр. за спеціальністю "Автомобільний транспорт"”
Життєпис
Старший сержант. Був фахівцем зі зв'язку та сучасних технологій (позивний «Сява»), згодом виконував бойові завдання на передовій зі зброєю в руках.
В'ячеслав народився 23 травня 2001 року в селі Слобідка-Красилівська Хмельницького району Хмельницької області. Коли йому було 3 роки батьки вирішили жити окремо, однак завжди підтримували спілкування. Тому Славко ніколи не був обділений любов’ю та зростав в атмосфері добра.
Переїхавши разом із мамою в місто Красилів, почав відвідувати садочок в костелі Пресвятого Серця Ісуса. Славку дуже подобалося ходити туди, адже часто дітей разом з батьками возили на різні екскурсії, море, гори. У 2007 році хлопчик був зарахований до 1-го класу Красилівської загальноосвітньої школи I-III ступенів №1 (з 2021 року Красилівська гімназія № 1). Окрім шкільних занять В’ячеслав навчався в класі театрального мистецтва Красилівської дитячої музичної школи (нині Школа мистецтв). Однак після року навчання він не продовжив відвідувати заняття. Мама підтримала вибір сина, адже розуміла, що будь-яка справа має приносити задоволення. Покинувши клас театрального мистецтва він знайшов, як активно проводити свій час. Почав грати у футбол, настільний теніс. Ці види спорту подобалися хлопцю та приносили гарні результати. Неодноразово брав участь у змаганнях.
Коли Славіку було 8 років, помер тато. Мамі довелося робити усе неможливе, аби єдиний син не відчував смутку. Вона вдвічі більше віддавала любові та замінила хлопчику батька.
Для своєї молодшої сестри та мами В’ячеслав завжди був беззаперечним захисником і головною опорою. Його внутрішня сила проявилася ще яскравіше, коли почалося повномасштабне вторгнення. Попри молодий вік — йому щойно виповнився 21 рік — хлопець без вагань став до лав захисників України. Його військовий шлях розпочався з навчання у Львові, після чого він отримав розподіл військового зв'язківця у 7-му прикордонному Карпатському загоні. Перебуваючи на фронті, Славко дивував рідних своєю мудрістю: замість того, щоб жалітися, він сам заспокоював і загартовував маму по телефону, готуючи її бути сильною та стійкою перед будь-якими випробуваннями
Згодом військова доля привела старшого сержанта до підрозділів спеціального призначення. Він пройшов найгарячіші точки Донеччини, де понад п'ять місяців тримав оборону на складних ділянках фронту, а пізніше служив навідником у роті спецпризначення. Побратими знали його як надійного фахівця, який чудово знався на сучасних технологіях та зв'язку, але водночас завжди був готовий йти на штурм зі зброєю в руках на найнебезпечніших рубежах.
Останній бій В'ячеслав прийняв восени 2024 року під час ворожого гранатного обстрілу в Серебрянському лісі, захищаючи позиції поблизу Білогорівки на Луганщині. Свій вічний спокій молодий воїн знайшов на Хмельниччині — на Алеї Слави у Красилові, місті, яке стало для його родини другою домівкою. Громада посмертно визнала його своїм почесним громадянином, назавжди вписавши ім'я відважного сержанта в історію сучасної України.
Місце народження
Географія пам'яті захисника